|
Не викликає сумнівів те, що проведення
виїзних прийомів громадян справа важлива. Адже економлячи сили, час та кошти на
дорогу, люди мають можливість у своєму селі, прийшовши до сільської ради,
зустрітися з керівниками району, спеціалістами управлінь та відділів. Свого
часу доведено було доцільність проведення таких виїзних прийомів громадян у
селах нашого району. І ось ця традиція, з ініціативи голови
райдержадміністрації Юрія Лінника, відновлена. Перший виїзд керівників
району та спеціалістів районних служб відбувся у минулий четвер. Маршрут проліг
у Шекеринці та Плужне. Причому, варто відразу зазначити, що такі виїзди тепер
не обмежуватимуться суто прийомом громадян у приміщенні сільської ради. Паралельно
з прийомом відбуватиметься об’їзд або, точніше сказати, обхід сіл.
Керівники відвідуватимуть школи і дитсадки, заклади культури і торгівлі, ФАПи і
сільські амбулаторії, зустрічатимуться з працівниками даних закладів,
оглядатимуть благоустрій територій. Цього разу до складу групи, яку очолив голова
райдержадміністрації Юрій Лінник, увійшли заступник голови
райдержадміністрації Валентин Заріцький, головний лікар району Олександр
Агапій, головний санітарний лікар району Валентин Гончарук, начальник райвідділу
внутрішніх справ Іван Ящук, начальник управління Держкомзему в Ізяславському
районі Михайло Таранюк, представники відділу освіти, управління праці і
соцзахисту населення, управління Пенсійного фонду в Ізяславському районі
та ін. Приїхавши у Шекеринці, гості спершу відвідали місцеву школу, де побачили
чимало позитивних результатів роботи. У той же час представники влади
довідалися про існуючу проблему з водопостачанням, як і дізналися про те, що
найближчим часом вона може бути вирішена. У спортзалі школи голова
райдержадміністрації звернув увагу на стан вхідних з вулиці дверей. Вони
потребують негайної заміни. До нового навчального року цей недолік буде
усунутий. Поки гості оглядали приміщення школи, на вулиці їх вже чекали
жителі села, щоб поділитися наболілими проблемами. Одна з них стосується
автобусного сполучення села з райцентром. З’ясувалося, що в післяобідній
час рейс з Ізяслава до села не виконується. А встигнути у місті
повирішувати всі питання в першій половині дня часто буває важко. Юрій
Лінник пообіцяв розібратися у даній ситуації. Робота місцевого ФАПу заслуговує на найкращі слова. А
ось ремонту, зокрема заміни вікон та дверей, а ще встановлення огорожі,
цей заклад потребує. Як і приміщення будинку культури, де в глядацькому залі
взагалі відсутня підлога. Та є надія, що ці проблеми почнуть вирішуватись
найближчим часом, і далі, в міру фінансових можливостей стан цих приміщень
буде покращуватись. У цьому запевнив сільський голова Юрій
Ковальчук. А ось питання з переведенням в інше приміщення сільської
бібліотеки вже можна вважати вирішеним. До цих пір бібліотека знаходиться у
старій сільській хаті, де затісно, враховуючи те, що кількість книг досить
велика і охочих їх читати завжди є багато. Так ось, зараз тривають ремонтні роботи,
і невдовзі бібліотека переміститься у будівлю, де знаходиться сільська
рада, оскільки площа будівлі дозволяє це зробити. Голова райдержадміністрації Юрій Лінник у сільській
раді, у присутності сільського голови Юрія Ковальчука, провів прийом громадян,
які зверталися з різних питань. Серед інших було порушене питання
підвезення дітей з навколишніх сіл до Шекеринецької школи. І воно, і решта
побажань та проблем взяті до уваги. Одні з них, як уже говорилося,
вирішуватимуться на місці, вирішенню інших сприятиме втручання керівників
району * * * Після підведення підсумків свого перебування у
Шекеринцях робоча група вирушила у Плужне. Першу зупинку було зроблено
біля дільничної лікарні. Головний лікар Плужненської дільничної лікарні Роман
Содомора розповів про роботу медичного закладу. Гості оглянули приміщення,
поспілкувалися з хворими, які на той час перебували на лікуванні. Останні
висловили багато теплих слів на адресу колективу лікарні, за створені гарні
умови для лікування. Керівники району, головний лікар та Плужненський сільський
голова обговорили можливість вирішення питань, пов’язаних з роботою закладу. Приємні враження залишилися після відвідування
Плужненської школи-інтернату. Приміщення для занять та оздоровлення, їдальня
перебувають у відмінному стані. Власне, як і навколишня територія. Справжньою
гордістю і окрасою школи-інтернату є музей історії рідного краю. Тут кажуть, що
при виникненні будь-яких проблем колектив школи намагається вирішувати їх
самотужки. Багато зусиль докладає директор школи-інтернату Валентин
Климчук. Існують окремі проблеми, здебільшого, пов’язані з проведенням
ремонтних робіт в інших місцевих навчальних закладах – загальноосвітній школі
та музичній школі. Для їх вирішення потрібні кошти, відшукати які без
сторонньої допомоги немає можливості. Скажімо, у музичній школі у дощову погоду
прямо зі стелі капає вода, на стінах теж видно плями. Розповіли викладачі
даного закладу і про іншу проблему, пов’язану вже безпосередньо з творчою
діяльністю. Музична школа має славні традиції, тут навчалися і зараз
навчаються багато талановитих дітей. Їх запрошують на різноманітні
заходи. Однак, поїхати кудись дуже важко через відсутність транспорту.
Наприклад, зараз учнів школи запросили на міжнародний фестиваль «Лесині
джерела», і їх знову ж таки турбує згадана проблема. Представники влади,
почувши про це, пообіцяли допомогти з транспортом, щоб плужненці
могли продемонструвати свої творчі здібності на престижному
фестивалі. Та не завжди і не скрізь так легко знайти шляхи
вирішення проблем. І в Плужному, на жаль, є проблеми, які роками не
вирішуються. Вони пов’язані з раніше діючими тут підприємствами –
біоміциновим заводом та ремонтно-транспортним підприємством. Зараз території
цих підприємств занедбані, вони псують загальний вигляд села. У місцевих
жителів існує думка, що на території біоміцинового заводу залишилися
шкідливі речовини. Про це вони повідомили у колективному зверненні
і голову райдержадміністрації Юрія Лінника під час прийому громадян у
Плужненській сільській раді. Керівник району разом із спеціалістами та сільським
головою Віктором Максимчуком відразу виїхали на місце, після чого голова
райдержадміністрації дав доручення відповідним особам з тим, щоб
вивчити існуючу проблему і допомогти людям. Як у Шекеринцях, так і в Плужному особливу увагу було
приділено роботі органів місцевого самоврядування з пенсіонерами, ветеранами
війни, учасниками бойових дій, соціально-незахищеними верствами населення та
багатодітними сім’ями. Окремо розглянуто питання криміногенної ситуації на
території громад, надано практичні рекомендації з боку силових структур щодо її
покращення. За результатами робочої поїздки головою райдержадміністрації дані
конкретні доручення відповідним структурам щодо вирішення нагальних проблем
територіальних громад Шекеринецької та Плужненської сільських рад. С.Охремчук http://ic.km.ua/%7Ei...>http://ic.km.ua/~izr... P.S. Дуже
гарно розписане життя сіл, а особливо роботу райдержадміністрації. Написано
навіть про одвічні проблеми. А ось про те як нарешті вирішити ці проблеми не
сказано нічого, а тому вони і не будуть ніколи вирішені. Відмовка одна: «Немає
коштів». А може відсутнє бажання? Відсутня політична воля? |
26 липня 2010
|
Глобалізоване Плужне Село забезпечує трудовими ресурсами всю Європу Михайло
ВАСИЛЕВСЬКИЙ, «День», Ізяславський район, Хмельницька область У шинку на столі хтось залишив італійську «Українську
газету». Виявляється, видають у Римі від лютого 2006- го. Ранок. Ще, як кажуть
у народі, і коні воду не пили. У шинку велелюдно. Асортимент запитаних напоїв
нагадує, що Плужне вже давно живе під сонцем ринку. Захмелілі відвідувачі —
переважно юного і молодого віку. Зміст італійської «Української газети» не
обговорюють. Будівля сільради — неподалік. Секретар органу
місцевого самоврядування Людмила Гребенюк на своєму робочому місці. ПЛУЖНЕНСЬКА ГЕОГРАФІЯ «По наших заробітчанах хоч географію світу вивчай. Де
їх тільки тепер немає! У Португалії, в Італії, в Англії є. У Москві багато.
Аякже, не забувають і про свою малу батьківщину. Приїдуть, перепочинуть трохи і
відправляються туди ж, звідки приїхали», — розповідає Людмила Гребенюк, яка вже
20 років на посаді секретаря сільської ради. «Старожил» на посаді і сільський голова Віктор
Максимчук. «Утретє його обрали. На альтернативній основі. Узяв відпустку і
поїхав на море», — говорить секретар про Віктора Йосиповича. Свого часу також
дивився на світ очима заробітчанина і Максимчук. Уже не дивиться. Мовляв,
статус не дозволяє. У липні побувало у рідному Плужному молоде подружжя —
Ольга та Ігор. Першою до Італії виїхала Людмила, Оліна мама. Років десять тому.
І начебто додому вже не повернеться ніколи. Влаштувала там особисте життя.
Вдруге. Кажуть, що сім’ї руйнуються і створюються «в інтернаціональний спосіб»
через той міграційний процес. Він в один бік, а їй, як колись співалося у
відомій російській пісні, «в другую сторону». Це вже не за наказом. «Село наше велике. Тому достеменно не знаю, як у кого
доля складається», — пояснює Людмила Гребенюк. У «списковому складі» Плужного, що «загубилося» за 18
кілометрів від Ізяслава, віддаленого райцентру, — 3341 душа. Так звана
глибинка. «Зменшується населення. Он з початку року виписали 23 свідоцтва про
народження, 37 свідоцтв — про смерть... А ті роз’їжджаються по світах», — із
сумом в очах мовить секретар сільради про природні і міграційні вітри, що віють
у Плужному. Відтак відзначає, що село таки відгукнулося на один «із десяти
кроків на зустріч людям». Фінансове заохочення до народжуваності дало свої
певні плоди: у попередні роки місцеві лелеки були ледачіші, ніж у 2006-у. МАГЕЛЛАНИ І ПОСЛІДОВНИКИ Плужненська історія чомусь замовчує імена магелланів і
колумбів, які відкрили для села далеке і близьке зарубіжжя. Одначе факт:
глобалізація не обминула це одне з найбільших у краї сіл. Воно, Плужне, успішно
інтегрувалося у світовий ринок праці. Від біди, звісно ж. «А що ж людям
залишається робити?! На обліку у районній біржі праці» — 702 наших», поділяє
турботи безробітних односельців Людмила Гребенюк. Вочевидь, «батьки», засновники «Української газети» в
Італії володіють даром передбачення. Принаймні щодо «світлих» перспектив
Плужного і не тільки його. Що, сказати б, сьогодні у номері? На першій шпальті
— вичерпні відповіді на питання про те, як і де послідовниці чи послідовникові
Магеллана легалізуватися, одержати дозвіл на роботу в Італії. І прогноз одного
з авторів публікації: «Заробітчанство наших жінок не завершиться ніколи». Одначе це — вже інша тема: возвеличення української
жінки, яка, «пожертвувавши особистими втіхами, живе заради дітей». В Італії. А
діти — у Плужному... І тримає бідолашна на постійному телефонному контролі
процес виховання підростаючого покоління. І ще у газеті відповідь на головне питання сьогодення:
хто винен у тому, що жінки залишають своїх чоловіків, малих дітей,
відправляються на заробітки? «Спрут», «Мафія» — читають у заголовках і текстах.
Ну не про італійські, звісно ж спрут і мафію пишуть. Отакий він, голос далекої
Батьківщини... «Рік удома не був. Привіз півтори тисячі євро», — чути
у шинку чиюсь захмелілу розмову. «А тут...» — відповідає середніх літ чоловік своєму
співбесідникові, який привіз оті євро. «Пий, вгощаю», — заохочує заробітчанин співбесідника
до пошуку істини. А це вже від іншого столу долинає діалог. «Говорив своїй бабі, аби їхала до Англії. Кажуть люди,
що ті англійці не італійці. Байдужі до жінок. Ні, поїхала до Італії. Я?..
Думав, що, коли наробишся, то вже нічого не захочеш. По 13 годин на тому
асфальтному заводі! Аж ні. Відвідав якось завєдєніє. Нашу?.. Є там і наші. Я з
ними вдома познайомився. Їхню! Те, що за три дні заробив тяжкою працею, за
годину про... Всі вони однакові. Ну, розказуй, як ви тут весь цей час були...».
«Не маю що розказувати. Доїли у хлівах худобу. Збували
молоко по гривні за літр. А тут ні сіло ні впало — війна! Заготівельник раніше
просив сировину для заводу, а це вже вдвічі зменшив ціну за молоко. П’ятдесят
копійок... Або, каже, здавай, або сам пий. Здав худобину. На м’ясо, а на що ж
іще?! Чужа вона, та війна... А коня злодійка вкрала. З пасовища...». Отакі діалоги. Літо. Воно і у Португалії чи Італії,
Англії, Польщі — літо. Пора відпусток. У Плужному — чотири таких «точки». Було свого часу
дитяче кафе, то вже і цей заклад переобладнали для обслуговування дорослого
населення та гостей села. СВІЙ «СПРУТ» Невідомий літописець, розповідаючи про досягнення села
«за 60 років Радянської влади», залишив для незабутньої історії: «Плужне —
центр сільради. Населення 4009 людей. За колгоспом «Дружба», центральна садиба
якого розташована у Плужному, закріплено 2,6 тис. га орної землі. Колгоспники
вирощують зернові культури, цукрові буряки. Розвинуте молочне скотарство,
садівництво, бджільництво. У 1969 році на базі спиртового заводу, збудованого у
Плужному на початку XX століття, відкрито фармацевтичний (біоміциновий) завод,
на якому працюють 170 робітників. З інших підприємств у селі діють відділення
«Сільгосптехніки» з добре обладнаними майстернями, автопарком, нафтобазою і
складами, цегельний завод, комбінат комунальних підприємств». За 15 років нової ери в Плужному відбулися великі
зміни. У товаристві «Дружба», що стало правонаступником однойменного колгоспу,
вже не має ні садівництва, ні бджільництва, біля останньої межі опинилося
м’ясо-молочне скотарство. Як давно відомо, мертві бджоли не гудуть. «У «Дружбі» випікають хліб. 120 працюючих вибирають
свою платню хлібинами. Така натуроплата. А то взуття привезли — люди взулися за
свою зарплатню», — характеризує соціально-економічну ситуацію у товаристві
секретар сільради. Одначе вона, Людмила Гребенюк, звертає увагу на
гуманістичний підхід засновників «Дружби»: «Якщо, бува, комусь треба на
хірургічну операцію, то дають гроші». Глобалізація Плужного чомусь мало позначилася на
лексиці аборигенів. Вони зрідка вживають такі слова, як «спрут», «мафія».
Називають речі «своїми» іменами. «Завод, де було 170 робочих місць, бандити
порізали. Звідки вони? З Києва, кажуть. Приїхали, взяли все устаткування і
здали у металобрухт», — розповідає Людмила Гребенюк. Не обминули «бандити» і відділення «Сільгосптехніки»
«з добре обладнаними майстернями... цегельний завод...». І на досягнутому не
зупинилися. Тепер вирубують посаджені до 60-річчя СРСР дерева у лісосмугах
навколо Плужного. Село вважає, що лісоматеріали продають до Польщі. «Наш сільський голова Максимчук у письмовій формі в
усі інстанції звертається, аби вгамувати якось апетити отих бандитів, закликати
їх до порядку. Навіть до Президента неодноразово звертався. Нічого не добився»,
— бідкається Людмила Гребенюк. Плужне вже й не сподівається на те, що, крім
вищезгаданого кроку (фінансового заохочення до підвищення народжуваності),
влада зробить решту обіцяних кроків назустріч людям. Воно продовжує розширювати
коло читачів «Української газети». Отієї, що в Італії. Аякже, є пропозиція на всезростаючий попит. Заробітчани надають фінансову підтримку своїм
односельцям. Ті сприяють розвитку підприємницької ініціативи тут таки, на
місці. Вона, ця ініціатива, «впирається» в організацію торгівлі і громадського
харчування. Щоп’ятниці сюди, на центральну вулицю Плужного, з’їжджаються
крамарі з усього району. Обслуговують покупців, як можуть і хочуть. Ринок... В цій ситуації є лише один вихід — особиста
участь у глобалізації. Процес відбувається не без непоправних втрат. І не
тільки для окремо взятого Плужного. Статистики продовжують констатувати
загострення демографічної ситуації. http://www.day.kiev....>http://www.day.kiev.... |
16 липня 2010
| Ip: 94.232.79.59 Тема: Плужне. Сучасне Плужне — село в Україні, Ізяславському районі Хмельницької області. Населення становить 3297
осіб, (в 1972 році - 4009 осіб [http://www.leleky.org/index.php?option=com _content&view=article&id=123:2009-05-27-16-39-05&catid=25:2009-05-10-10-13-39&Itemid=37]).
Орган місцевого самоврядування — Плужненська сільська рада. Відповідно до положення, затвердженого 12 березня 1981 Указом Президії Верховної Ради УРСР, може бути
віднесено до категорії селищ міського типу (смт.). Плужне розташоване на заході Ізяславського району. До міста Ізяслав відстань 24 км. Географічні координати - 50° 10? 48? N,
26° 33? 0? E. Підпорядковані села: - с. Хотень Перший – 263 особи; - с. Хотень Другий – 60 осіб; - с. Улянівка – 138 осіб. Історія Плужного. Засноване – 1590 року Одна із перших відомих письмових згадок про
Плужне відноситься до 1614 року [Острозький літописець]. «1614. Буря була великая, йшла мимо Острог от
Жаславля о полудні, яко ноч, в жнива: пущі крушила, сади ломила по селах - в
Борисові, в Плужном і по іних селах. В тих краях, куда йшла буря тая, пашня в
копах княжая кілька сот коп рознесло не знати где, так теже і людськая; навіть
і людей, котрії в полю того часу робили, носило поверх дерева, інших мертвих
познаходили, а інії за дерево ухватившися, і держалися моцно і так живими
позоставалися». [http://h.ua/story/164077/] В XIX, на початку ХХ ст. північна частина території
сучасної Хмельницької області входила до складу Волинської губернії [Населенные
места Волынской губернии. – Житомир, 1911.]. Плужне було центром волості, Острозького повіту,
Волинської губернії. За постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р. [Збірник
узаконень УРСР. – 1923. – № 18-19. – С. 559, 561-562.] були скасовані
повіти та волості й затверджений поділ республіки на округи та райони. Таким
чином був утворений Плужненський, в склад якого увійшли Кунівська,
Перерослівська і Плужненська волості. У
відповідності з постановою ВУЦВК від 3 лютого 1931 р. [Збірник узаконень УРСР.
– 1931. – № 33. – С. 58 – 60.] проведено укрупнення районів. На території
колишніх Кам’янецької, Проскурівської й Шепетівської округ було розформовано 13
районів із відповідними приєднаннями до інших районів. Ліквідований за цією
постановою Плужненський район увійшов до складу Заславського. Постановою
ЦВК УРСР від 26 лютого 1935 р. [Державний архів Хмельницької области (далі
ДАХО). – Ф. Р. – 335 – оп. 1, спр. 627 – арк. 26.] було створено Остропільський
район і знову відновлені райони: Базалійський, Берездівський, Вовковинецький,
Красилівський, Миньковецький, Плужненський, Старосинявський, Чорноострівський. У
відповідності з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 вересня 1959 р. [Радянське
Поділля. – № 188 (8325) за 25 вересня 1959 р.] був ліквідований Плужненський
район з віднесенням його території до Білогірського й Ізяславського районів. [http://www.myslenedrevo.com.ua/studies/izjaslav/10jesjunin.html] Короткі
відомості про Плужне: 1 Промислові
підприємства: - завод
кормових антибіотиків (в даний час не працює). -
кузня; - млин; -
авторемонтна майстерня (сільгосптехніка) /не працює/; -
перукарня. 2 Підприємства
сільськогосподарського виробництва - ТзОВ,
фермерські господарства (Основні напрямки спеціалізації: вирощування с/г
продукції, м’ясомолочні напрямки.; 3 Підприємства комунальної власності: - будинок культури; - клуби – 2шт. (с. Хотень Перший, с. Улянівка); - ФАП (фельдшерсько-акушерський пункт) – 2шт ( с.
Хотень Перший, с. Хотень Другий); - бібліотека для дорослих; - бібліотека для дітей; - дитячий садок (40 дітей); - комунальне підприємство «Плужне». 4 Торгівельні підприємства: - Магазини – 27шт.; - ринок. 5 Послуги зв’язку: - телефонних абонентів – 500; - радіоточок – 180. 6 Охорона здоров’я: - дільнична лікарня – на 20 ліжок; - ФАПів – 2. 7 Освіта: - ЗОШ І-ІІІ ст. (школа гімназія) – на 500 місць –
383 учні; - школа-інтернат (санаторного типу) на 180 місць –
203 учні - Плужненський
професійний аграрний ліцей; - музична школа. 8 Основні історичні та історико-архітектурні
пам’ятки: - парк (паркова зона) – місце бувшого
панського маєтку. Залишилось тільки приміщення конюшні – зараз розташована
ветеринарна лікарня; - пам’ятник жителям Плужного, які загинули в
другу світову війну; - пам’ятник воїнам Радянської Армії, які загинули
під час визволення Плужного; - пам’ятник «Дітям Плужного, які назавжди
покинули «Малу Батьківщину» - незвичайний пам’ятник, розташований на краю селища,
на дорозі яка вивела у світ молодих плужнянців. Пам’ятник немає аналогів в
Україні, а можливо і у світі. 9 Видатні земляки - Бортник Роман Йосипович – Герой Радянського
Союзу; - Тимощук Дмитро Іванович – Герой
Радянського Союзу. |
10 січня 2010
|
| Закрити |
